Історія гімназії

На центральній алеї Озерного здавна міцно розташувалась велична споруда. Це Озерненська гімназія. Школи бувають різними: одні несуть на собі відбиток минулого, інші – сучасні, схожі одна на одну як сестри – близнята. Але кожна з них має свою ауру, своє неповторне обличчя. Школа – це не просто будівля. В неї є душа, створена педагогами та учнями, для яких вона стала рідною. Випускники багатьох поколінь пам’ятають і передають одне одному неповторність своєї школи, своїх вчителів. Вчителів з великої літери, бо саме людська неповторність вчителя визначає обличчя освітнього закладу.

Школа в Озерному. Що ми знаємо про її славну історію? Хто сіяв добре, вічне, мудре, виховував дітей цього мальовничого куточка поліського краю? Пам’ять про це стирається зі зміною поколінь. А сучасникам і тим, хто житиме в майбутньому, не лише цікаво, а й навіть необхідно знати про своє минуле. За свою 85-літню історію школа, а нині гімназія, випустила у світ тисячі молодих людей, котрі стали талановитими вченими, лікарями, педагогами, інженерами, військовими та просто працелюбними чудовими людьми. Нині випускники освітнього закладу працюють не тільки на території рідної держави, а й за кордоном.

Учнівські та педагогічні колективи протягом всієї історії існування школи неодноразово були ініціаторами передових ідей, починань, корисних для суспільства справ.  Озерненська гімназія заслуговує на те, щоб про неї знали не лише в рідному Озерному, а й за його межами.

Свій нелегкий шлях Озерненська гімназія розпочала ще з 1934 року. Саме тоді була заснована Скомороська школа. Спочатку це була невеличка двоповерхова споруда, яка поступово розбудовувалась, міцно укорінювалась, зростала. Поступово вона розвивала свій потенціал, прагнула до вдосконалення. Та її долю було зруйновано ІІ Світовою війною. Під час ІІ Світової війни у її споруді перебував нацистський військовий штаб. Нелегко довелося жителям містечка у ті страшні часи. Під загрозою знаходилися всі їхні здобутки та прагнення. Та час минув, війна закінчилася, і містечко розпочало нове життя. А через рік після закінчення війни, в 1946 році, знову почала працювати вищеназвана Скомороська школа. З семирічної системи освіти школа поступово перейшла на восьмирічну, а згодом – на десятилітню систему навчання.

4

Оскільки війна суттєво вплинула на долю освітнього закладу, то й його діяльність значно відрізнялася від попередньої. Учні у класах були різного віку, окрім уроків проводилися позакласні заняття, господарські роботи.

Проте учні прагнули до відновлення школи і тому брали активну участь у її житті. Незважаючи на те, що бази для творчого розвитку особистості не було взагалі, молодь все ж займалася фізкультурно-масовою, спортивною роботою, художньою самодіяльністю, брала участь у громадському житті містечка.

Щодо педагогічного колективу, то його дуже не вистачало у відновленій школі, але ті педагоги, що були у школі, були висококваліфікованими освітянами. Серед них була велика кількість учасників ІІ Світової війни. Зокрема, Губер Олександра Яківна – вчитель математики, в минулому – нарядчиця механічного цеху; Веселов Сергій Миколайович – вчитель ДПЮ, солдат червоної армії.

З 1950 року школа перейшла на десятирічну систему освіти. З цього періоду розпочався інтенсивний розвиток нашого освітнього закладу. Почали працювати різноманітні гуртки («Юний стрілець», спортивні секції), проводилися змагання, Свято Шикування і Пісні та ряд інших заходів, спрямованих на розвиток патріотичної свідомості серед молоді.

3

Самойлов Олександр Григорович, директор школи,

зробив вагомий внесок у розвиток та зміцнення Озерненської школи.

О.Г. Самойлов з 1954 по 1989 р. очолював Озерненську школи і тому з цілковитою впевненістю можна сказати, що саме він став зачинателем шкільної родини нашого освітнього закладу.

За сумлінну працю, О.Г. Самойлов отримав безліч різноманітних нагород, був удостоєний звання Заслуженого вчителя України, Відмінника освіти України, але найбільшою його нагородою було народне визнання, довіра тих, для кого він був мудрим життєвим наставником та ідеалом людини.

Будучи справжнім педагогом, Олександр Григорович прищепив своїм вихованцям любов до життя, навчив прагнути до високих ідеалів та цілей.

Час пливе, і навіть найкращі люди ідуть з цього життя. Так, в 1990 році перестало битися серце Олександра Григоровича Самойлова. Та навіть після смерті він живе в серцях тих, хто його знав і шанував, тих, для кого він був життєвим ідеалом. 26 квітня 2001 року рішенням ХХІІ сесії Новогуйвинської селищної ради Олександру Григоровичу Самойлову було присвоєно почесне звання «Почесний громадянин смт Озерне» за великий внесок у розвиток освіти, науки та культури Озерного, Житомирського району, Житомирської області.

Та роки минали, і доля школи змінювалася. Змінювався її побут, її колектив. Проте відомо, що історія – це і є люди. Та на зміну одним поколінням приходять інші. Так сталося і в нашому освітньому закладі. Гордістю Озерненської гімназії є вчительські династії. Насамперед це подружжя Самойлових Олександра Григоровича та Ніни Андріївни. Будучи вчителями від Бога, подружжя завжди прагнуло до високих ідеалів, намагалося зробити своє життя якомога кориснішим для суспільства, а особливо для підростаючого покоління. Олександр Григорович – один з перших директорів Озерненської СЗШ, фундатор її долі, її перших кроків у самостійне існування. Ніна Андріївна – досвідчений педагог, мудрий наставник для молодшого покоління. Саме такими вони залишаться у пам’яті педколективу та випускників освітнього закладу.

Друга педагогічна династія – це династія Власюків.

Анатолій Петрович Власюк – справжній служитель своїй професії, він вважає педагогічну діяльність своїм покликанням. На обрання професії вчителя вплинуло те, що в родині вже був досвідчений освітянин – мати Тамара Харитонівна Власюк, вчитель початкових класів, а також брат – Власюк Володимир Петрович. Обидва брати закінчили історичний факультет Чернігівського державного педагогічного інституту ім. Т.Г. Шевченка. На обрання саме цього факультету вплинув інтерес до предмету історії.

Закінчивши інститут (в 1980 році), Анатолій Петрович працював вчителем історії Березівської СШ, з 1984 – директором Болярської неповної СШ, з 1986 – інспектором відділу освіти Житомирської райдержадміністрації, а з 01.09.1989 року – директором Озерненської середньої школи та вчителем історії і правознавства. Своїм життєвим кредо вважає твердження: « Хто, якщо не я?». Основною метою у житті Анатолія Петровича є формування активного громадянина держави Україна, розвиток патріотизму серед підростаючого покоління. За сумлінну працю Анатолій Петрович нагороджений грамотами Житомирського райво, облуо, Міністерства освіти України, нагрудним знаком «Відмінник освіти України», присвоєно педагогічне звання «Учитель – методист»

Дружина, Тетяна Володимирівна, також вважає вчительство невід’ємною частиною свого життя. В 1982 році закінчила Житомирський державний педагогічний інститут ім. І.Я. Франка (факультет математики). Одразу ж після закінчення інституту працювала вчителем математики у Березівській СЗШ, а з жовтня 1989 року працює вчителем математики Озерненської гімназії. Тетяна Володимирівна нагороджена грамотами відділу освіти Житомирської райдержадміністрації, облуо та Міністерства освіти України, нагрудним знаком «Відмінник освіти України», їй присвоєно педагогічне звання „Учитель-методист”.

Третя династія– це династія Кукушкіних. Кукушкіна (Гордєєва) Наталія Валентинівна – вчитель російської мови та літератури Озерненської гімназії. «Обравши професію педагога, я пішла по стопам матері», – каже Наталія Валентинівна. Кукушкіна Ніна Миколаївна, закінчивши в 1954 році Володимирський державний педагогічний інститут, працювала завучем та вчителем рос. мови та літератури в Озерненській СЗШ аж до 1993 року. Була нагороджена знаком «Відмінник освіти України», присвоєно звання вчителя – методиста, була авторкою багатьох науково – методичних видань. Донька ж, закінчивши в 1980 році Житомирський державний педагогічний інститут ім. І. Я. Франка, працювала вчителем у с. Пряжево, м. Тарту (Естонія), м. Анадир (Росія) та згодом також повернулася до рідного Озерного.

За неперевершені професійні здібності Гордєєва Н. В. також нагороджена великою кількістю почесних грамот, удостоєна звання вчителя вищої категорії.

Її життєвим кредо є таке висловлювання: «Навчаючи – вчуся сама». Будучи дуже скромною, але надзвичайно талановитою людиною, Наталія Валентинівна була улюбленим учителем не лише своїх учнів, а й їхніх батьків. І для неї це найвища винагорода!!!

Неабияке значення має і той факт, що велика кількість випускників нашої гімназії знайшли свою дорогу у житті і стали справжньою гордістю не лише нашого містечка, а й України вцілому. Список цих імен нескінченний, бо кожен з наших випускників – це неповторна особистість. Вони творять історію держави, на них тримається імідж держави Україна. Кому з нас не відомий легендарний голкіпер Віктор Банніков, уродженець Озерного, випускник Озерненської школи 1953 року. Віктор був визнаний кращим воротарем, отримав звання Заслуженого майстра спорту.

А випускниця 1983 року, Олена Антонова (Денисова), беручи приклад з улюбленого вчителя, також присвятила своє життя освітянській ниві. Зараз Олена Євгеніївна є доцентом кафедри педагогіки Житомирського державного університету ім. І. Я. Франка. Тетяна Фадєєва також майстер своєї справи – доктор філологічних наук, професор Білгородського університету, завідуюча кафедрою журналістики, автор багатьох наукових праць.

Випускниця ж 1973 року Наталія Іванівна Захарова (Решетнікова) повернулася у стіни рідної школи у якості висококваліфікованого педагога. Зараз Наталія Іванівна має звання вчителя – методиста, була делегатом ІІ З’їзду працівників освіти і науки України, призером обласного конкурсу «Учитель року 2001». Саме такі вчителі – гордість нашого сьогодення.

Також зі стін нашої гімназії вийшов параолімпійський чемпіон світу по дзюдо, майстер спорту міжнародного класу, учасник великої кількості різноманітних конкурсів та змагань міжнародного масштабу – Сергій Сидоренко.

Проте варто зазначити й те, що випускники нашого освітнього закладу прославили його й за межами нашої держави. Випускниця 1974 року, Єгорова Наталія нині працює викладачем біології у Колумбійському університеті (США).

Пройшовши надзвичайно важкий шлях реформації, школа стала освітнім закладом нового типу. Нині це Озерненська гімназія

Стратегічна мета нашого закладу полягає у тому, щоб навчити дітей жити у світі, який постійно змінюється. Основною ж метою є відродження інтелектуального потенціалу України, виховання національної еліти. Окрім того, що ми бережемо наші колишні традиції, ми впроваджуємо й нові. Так, з 1 вересня 2006 року, були затвердженні гімназійні символи: прапор, гімн та емблема гімназії. Щодо наших досягнень, то можна сказати, що Озерненська гімназія є одним з найкращих освітніх закладів шкільного типу у районі: призові місця в районних та обласних предметних олімпіадах, успішна участь у різноманітних регіональних, всеукраїнських конкурсах та велика кількість інших не менш важливих досягнень. Два роки поспіль 2018-2019, 2019-2020 н.р. Озерненська гімназі визнана закладом року і нагороджена грамотою Відділу освіти національно-патріотичного виховання молоді та спорту Житомирської райдержадміністрації.

Необхідно зазначити і те, що на базі нашої гімназії діє велика кількість різноманітних гуртків, секцій та клубів, що сприяють активному та корисному проведенню учнівського дозвілля.

  • Загальна кількість працівників – 84
  • У тому числі педагогічних – 58
  •  Практичний психолог – 1
  •  Соціальний педагог – 1
  •  Педагог-організатор – 1
  •  Бібліотекар – 1
  • Вища кваліфікаційна категорія – 35 вчителів
  • І кваліфікаційна категорія – 3
  • ІІ кваліфікаційна категорія – 5
  • Кваліфікаційна категорія «Спеціаліст» – 8
  • Педагогічне звання «Учитель-методист» – 11
  • Педагогічне звання «Старший учитель» – 13
  • Нагороджені знаком «Відмінник освіти України» – 7